Інформаційний звіт 2 про проведення заходу «Вивчення архівних матеріалів про поховання жертв воєн та політичних репресій на території Львівської області»

Квітень 27, 2016 dolyalviv Статті

Інформаційний звіт 2

про проведення заходу

«Вивчення архівних матеріалів про поховання жертв воєн та політичних репресій на території Львівської області»

 Коротка історична довідка.

Восени 1918 року розпалася Австро–Угорська імперія, а на її уламках постав ряд незалежних держав. У результаті Листопадового чину, 1листопада 1918 року, у Львові було проголошено створення Західно-Української Народної Республіки. З появою нової української самостійної держави не хотіли змиритися правителі щойно відродженої другої Речі Посполитої, оскільки в них була давня мрія про велику Польщу «від моря до моря». Підтримувані правителями країн Антанти, вони здійснили збройну інтервенцію проти молодої Української держави.

У перших числах листопада у Львові спалахнув польський заколот, у результаті якого полякам вдалося захопити гілку залізниці між Перемишлем та Львовом, а згодом  і головний залізничний вокзал у Львові. В кінці листопада під натиском переважаючих ворожих сил українські частини залишили Львів. Одразу після залишення Львова була скликана військова рада Української Галицької Армії. Засідання військової ради відбувалася у Миклашівській плебанії, на якій узявши до уваги співвідношення своїх та ворожих сил, військове командування вирішило усіма можливими способами узяти місто в облогу та повернути його під свій контроль. Для виконання цих рішень необхідно було підтягнути сили та організувати підпілля. Було організовано мобілізацію на всій території Галичини, вільній від ворогів. А Сокільники, у свою чергу, були ключовим пунктом на південних підступах до Львова та місцем масивного супротиву поляків.

17 грудня 1918 року на південь від Сокільник та Козельників точилися запеклі бої. Однак сил українських загонів катастрофічно не вистачало, щоби відкинути ворога. Мужньо боролися три станіславські сотні та залізна романівська сотня, організована з мешканців села Романів. Були зайняті села Сихів, Зубра, Солонка та Сокільники, але 19 грудня 1918 року, виснажені безперервними боями вони змушені були залишити Солонку. Того ж дня близько півтисячі військових польської армії та 200 озброєнних сокільницьких поляків напали на Велику Солонку, позабирали в людей всю худобу, підпалили школу та близько двадцяти господарств, і, не чекаючи протидії українських вояків, поспішно відійшли в Сокільники. Ввечері того ж дня одна сотня 1-го куреня 24-го піхотного полку під командуванням поручика Осипа Букшованого, що обороняла українські позиції у Зубрі, зайняли Велику та Малу Солонки. Вранці 20 грудня Велику Солонку осадили дві коломийські сотні 3-го куреня 24-го піхотного полку під командуванням поручика Омеляна Найди. 22 грудня їм на підкріплення прибула бережанська сотня під командуванням чотаря Домбчевського. Коли двома днями пізніше до Солонки прийшла Пробоєва сотня Українських Січових стрільців, організована з мешканців села Звенигород, то в селі в цей час спостерігався надзвичайний рух військових підрозділів, багато гармат, кіннота, йшов перегляд 3-го Коломийського куреня 24-го полку піхоти ім. П. Дорошенка.

Під контролем Української Галицької Армії опинилися села Глинна, Зубра, Малечковичі, Наварія, Солонка, а польські частини утримували Басівку, Боднарівку, Годовицю, Зубрівську Лісничівку, Козельники та Сокільники.

27 грудня 3-ій курінь 24-го полку піхоти одержує наказ наступати на Сокільники. Напередодні ввечір 7-ома сотня під командуванням чотаря Петра Кривоносюка та 8-ома сотня під командуванням чотаря Михайла Гуменюка рушили на Малечковичі, дорога була важкою перешкоджав сніг, рано-вранці обидві сотні прийшли на фільварок, що розташовувався на краю села Нагоряни. Відпочивши рушили під Сокільники. Наступ розпочали ранком 28 грудня при чинній допомозі Бережанської сотні й залоги села Нагоряни, але допустили помилку, бо не дочекались артобстрілу, який забезпечувала артилерія отамана Осипа Микитки. За короткий час загін зайняв третину села по шляху Кульпарків–Наварія, але в цьому місці були розташовані добре укріплені ще з часів війни австрійські бетонні окопи, у яких чекав озброєний ворог. У цьому бою загинуло 32 — є стрільців та хорунжий Сербінський з восьмої сотні, сьома сотня мала менші втрати. Підмога від сотень, котрі стояли на півночі дороги Сокільники-Годовиця, прийшла запізно, так само лише після артобстрілу пішла в наступ 9-а сотня з боку Солонки, але була вимушена відступити через шквальний вогонь ворожих скорострілів та артилерії. Цього дня в Сокільниках втрати січовиків були значними — загинуло 42-є стрільців, важко поранено — 25, потрапили у полон — 18.

28 грудня проводився артилерійський обстріл Сокільник і того ж дня українські війська наблизились до Кульпаркова і Скнилова, а Сокільники зайняв «Гайдамацький загін» поручника Фарановського. Новий рік 1-ий та 2-ий курені 24-го полку піхоти ім. П. Дорошенка зустрічали на відтинку Козельники, у Сихові знаходилися січові стрільці, а в Сокільниках комбінований курінь, що складався з бережанської, бурштинської та жидачівської сотень під командуванням поручика Лісковецького.

Командування Української Галицької Армії сподівалося польського наступу, що мав розпочатись 14 січня 1919 року, але було докладено багато зусиль, щоб випередити поляків загальним наступом українських частин на Львів 11 січня. Група УСС «Наварія» під командуванням полковника Івана Омеляновича-Павленка, що складалася з куренів, що походили зі Станиславова і Коломиї та одного львівського куреня ім. Князя Льва повинна була вдарити вздовж залізничного шляху Львів-Стрий і через Скнилів зайняти головний залізничий вокзал — Львів. Частини Українських січових стрільців, під командуванням сотника Зенона Носковського наступали з правого флангу на село Скнилів, а Гуцульська сотня під командуванням чотаря Григорія Голинського на лівому фланзі наступала на Бартатів. Розпочався наступ вдало: другий курінь УСС зайняв Сигнівку і здобув кілька ворожих гармат, але четвертий Коломийський курінь — серед мряки зостався десь на мокрих городах і далеко не просунувсь; Гуцульська сотня — натрапила на сильний ворожий спротив і взагалі не пішла вперед. Було здобуто Скнилів, але втримати не вдалося. Та ще й несподівана відмова йти у бій та самочинний відступ кількох тисяч вояків армії Директорії УНР, змусила повернути наші частини на попередні позиції. 13 січня українці втратили Боднарівку.

На початку лютого 1919 року 4-ий Коломийський курінь, яким командував сотник І. Бодругів тримав оборону в Сокільниках. У той самий час начальника штабу полковник І. Омелянович-Павленко скликав військову нараду у Ходорові і тоді було вирішено вдарити усіма можливими силами на ділянці залізничної колії Перемишль-Львів, щоб захопити її та місто Перемишль. 20 лютого 1919 року біля села Вовчухи прорив польської оборони вдався частково, але його не використано як слід і ділянка залізничної колії Перемишль-Львів залишилася в польських руках. 21 лютого визволено село Скнилів.

Наприкінці квітня 1919 року розпочався великий польський наступ, за результатами якого УГА втратили Сокільники, Басівку, Наварію та відступили до Зубри і Солонку. Фронт під Львовом тримався ще місяць. У травні 1919 року розпочався повний відступ УГА на південний схід.

ВИВЧЕННЯ АРХІВНИХ МАТЕРІАЛІВ

Відомості про військові поховання періоду Першої світової війни та українсько-польської війни 1918-19 років на території сучасної Львівської області зберігаються у фондах Державного архіву Львівської області. Згідно книги 30 опису фонду №1 «Львівське воєводське управління» основна кількість матеріалів знаходяться в Державному архіві Львівської області (далі –ДАЛО) і стосуються територій колишніх 28 повітів Львівського воєводства.

Досліджувані населені пункти (Винники, Сокільники та Щирець) у міжвоєнний період 1920-39 р.р. відносились до Львівського повіту Львівського воєводства.

 1) Вивчення архівних матеріалів про поховання жертв воєн та політичних репресій, (стрільців Української Галицької Армії (УГА) у м. Винники (Львів).

Загальновідомо, що на старому міському цвинтарі у смт. Винники розташовано па́м’ятник воїнам УГА (у народі його часто називають «Пам’ятник січовим стрільцям») (Фото 1).  

Пам’ятник відкрито 5 червня 1922 року. Це перший на українських землях скульптурний пам’ятник воїнам УГА. За свідченнями місцевих краєзнавців у могилі похоронені тіла п’ятнадцятьох стрільців і чотаря Ганкевича. Архітектори — Левко Лепкий і Павло Ковжун Скульптор — Василь Сидурко. Хоча згодом польські шовіністи вимагали ліквідувати пам’ятник, однак з правової точки зору на це не знайшли підстав. Пам’ятник щасливо перебув Другу світову війну. Згодом вже радянські вандали пошкодили пам’ятник та знищили державний знак — тризуб. Могилу в радянський час доглядала і опікувалася нею місцева мешканка Михайлина Гарапа. Мешканці Винник і по сьогодні ретельно доглядають могилу і вшановують героїв. Топографічні координати місця: 49°81’38’ Пн.ш, 24°12’97’’Cх.д.

Щодо па́м’ятника воїнам УГА у Винниках у ДАЛО зберігаються такі документи.

 Документ 1. ДАЛО. – Ф. 1 – Опис 30 – Спр. 4210. – Арк. 17. (Фото 2).

Формат А5. Рукопис, чорнило чорне. Переклад із польської мови.

«Штамп «Уряд гміни Винники. Номер 737\23»

«Гміна Винники. До староства у Львові.

Щодо обіжника від 12\VII L 29081\23 у справі військових цвинтарів доповідаю, що на території тутешньої гміни немає жодних поховань військових із війни перед листопадом 1918 року.

… Одночасно доповідаю, що на тутешньому гмінному цвинтарі є два збірних поховання загиблих військових із польсько-руської війни після 1 листопада 1918 р на яких стоять кам’яні пам’ятники, які дуже ретельно доглядаються.

Винники 7 VII 1923. Печатка. Підпис.»

Даний документ 1923 року підтверджує про існування на місцевому гмінному цвинтарі Винник поховань часів польсько-української війни, які увічнені кам’яними пам’ятниками.

 Документ 2. ДАЛО. – Ф. 1. – Опис 30. – Спр.4471. – Арк. 114. (Фото 3).

Формат А5. Рукопис, чорнило чорне. Текст написано українською мовою.

«Виказ померших стрільців У.Г.А. по 1\ХІ. 1918.

1. Роман Вавець, поліг в бою 1\І. 1919
2. Стефан Жилавюк –« 3\І. 1919.
3. Петро Боднар –« 17\ІІ. 1919.
4. Микита Сікора – 17\ІІ. 1919.
5. Роман Бордун – 18\ІІ. 1919.
6. Михайло Залізко – 24\ІІ. 1919.
7. Маріян Маланчук – 1\ІV. 1919.
8. Теодор Остапчук – 12\ІV. 1919.
9. Стрілець незнаного імени – 16\ІV. 1919.
10. Стрілець незнаного імени – 16\ІV. 1919.

На тутейшім цвинтари спочиває 14 стрільців незнаного імені У.Г.А. (Української Галицької Армії) в мурованій спільній могилі, перенесених з гробів які знаходились на грунтах Винницької громади. На могилі поставлено пам’ятник, посередині велике стрільно арматне з каміню (гранат), украшене тризубом, а по боках 2 менших хрести з каміню, з написом 1918-1919.

Штамп «ГР. КАТ. ПАРОХІЯЛЬНИЙ…

Винники 5\ІІ 1930.» Підпис «о. Гірник»

Даний документ 1930 року підтверджує факт масового поховання військовослужбовців УГА на цвинтарі Винник. Поховання увічнене кам»яним пам’ятником у вигляді артилерійського снаряда із зображенням тризуба. По боках центрального пам’ятника розміщено два хрести із каменю менших розмірів із написом «1918-1919». У документі також сказано, що у могилі поховано 14 стрільців УГА. Серед них 8 відомих імен. Решта – невідомі. Відомо також, що тіла загиблих були знесені із території громади Винник і перепоховані у спільній могилі. Усі вони загинули у бою. Двоє загинули на початку січня 1919 р., четверо – у лютому 1919 р., троє – квітні 1919 р. Документ написано парохом української греко-католицької парафії Винник о. Гірником і поданий до воєводського управління. Можемо припустити, що українська громада доглядала поховання і вела власний облік похованих стрільців УГА.

 Документ 3. ДАЛО. – Ф.1. – Опис 30. – Спр.4471. – Арк. 18-20.(Фото 4).

Формат А2. Формуляр заповнений фіолетовим чорнилом від руки. Переклад із польської мови.

Сторінка 1.

«Місцевість: Винники. Гміна: Винники. Повіт: Львів. Ера польська. Гмінний цвинтар у Винниках.

СПИСОК солдатів і полонених загиблих або померлих після 1 листопада 1918 року»

Червоний прямокутний штамп. «Гмінний цвинтар. Національність. Польська – 1 масове поховання. Тіл – 14. Українська – 1 масове поховання. Тіл – 30. Разом 2 масових поховання. Тіл – 44.

На цвинтарі стоять два масові пам’ятники: в N 1 лежить польської армії – 14, в N 2 «» української армії – 30».

Штамп: «При складанні списків враховано. 25\8. 1930. Підпис».

Сторінка 2. Таблиця.

…

2. Валець Н. (Walec N.), Українська армія, 2 сотня група «Схід», загинув 1\1 1919.

Жилавюк Стефан (Zylawiuk Stefan), Українська армія, загинув 3\1 1919.

Боднар Петро (Bodnar Piotr), ряд. (рядовий), Українська армія, 10 курінь 4 Золоч. Бригада, загинув 17\4 1919.

Сікора Максим (Sikora Maksym), ряд., Українська армія, 10 курінь 4 Золоч. Бригада, загинув 17\4 1919.

Бордун Роман (Bordun Roman), ряд., Українська армія, 10 курінь 4 Золоч. Бригада, загинув 18\4 1919.

Зеліско Михайло (Zelisko Michal), Українська армія, 2 бойова сотня, 20 полк укр. стріл., загинув 14\2 1919.

Маланчук Максим (Malanczuk Maksym), ряд., Українська армія, 3 Станіславівський курінь 8 сотня, загинув 1\4 1919.

Остапчук Теодор (Ostapczuk Teodor), Українська армія, загинув 12\4 1919.

Невідомих – 21, Українська армія.

Сторінка 3. Таблиця.

Графа «Точніше розміщення поховання – Парафіяльний цвинтар у Винниках». Графа «Зауваження» – «Спільне поховання»

Сторінка 4. Таблиця.

2. Семчук Лук’ян (Semczuk Lukasz), Українська армія.»

Документ 3 складений воєводським управлінням, ймовірно у середині 20-х років. Його дані враховувались при складанні списків у 1930 році, про що свідчить відповідний штамп. Його зміст підтверджує факт існування на місцевому (гмінному чи парафіяльному) цвинтарі спільного поховання стрільців УГА (Української армії). Із Документом 2 він різниться такими даними.

1. Загальна кількість похованих – 30 стрільців (у Документі 2 – 14 стрільців).
2. Відомих імен – 9 (у Документі 2 – 8 стрільців).
3. Різниця у окремих іменних даних. Так у Документі 3 – Валець Н. (Walec N.), у Документі 2 – Роман Вавець; Сікора Максим у Документі 3 і Микита Сікора у Документі 2; відповідно Зеліско Михайло і Михайло Залізко, Маланчук Максим і Маріян Маланчук.

Разом із тим, Документ 3 надає нам додаткову інформацію про те, до яких військових підрозділів УГА належали загиблі стрільці. А саме – група «Схід», 4-та Золочівська бригада, 20-й Стрілецький полк, 3-й Станіславівський курінь.

Підсумовуючи, можемо констатувати, що розміщений на старому цвинтарі пам’ятник стрільцям УГА є масовим похованням 14 або ж 30 українських воїнів.  Кількість похованих потребує ще додаткового вивчення.

2) Вивчення архівних матеріалів про поховання жертв воєн та політичних репресій,  а саме – військові поховання стрільців Української Галицької Армії (УГА) у с. Сокільники Пустомитівського району.

 Документ 4. ДАЛО. – Ф.1. – Опис 30. – Спр.4476. Арк.100-101.(Фото 5).

Формат А2. Формуляр заповнений чорним чорнилом від руки. Переклад із польської мови.

Сторінка 1.

«Місцевість: – . Гміна: Сокільники. Повіт: Львів.

Ера польська 1.Гмінний цвинтар, військове поховання. 2. Гмінний цвинтар, розташування поховань не відоме.

СПИСОК солдатів і полонених загиблих або померлих після 1 листопада 1918 року»

Від руки червоним олівцем «Після комасації 1938 військовий цвинтар в Глинній, поховання N 5».

Сторінка 2. Таблиця.

1. Гавука Степан (Hawuka Stefan), ряд, (рядовий), Українська армія, 24 п.п. (піхотний полк), місце народження – Новоселиця, Снятин, загинув 16.12.1918.
2. Досінчук Іван (Dosinczuk Iwan), ряд., Українська армія.
3. Фаденко (Fadenko), підпор., Українська армія, 24 п.п., загинув 27.12.1918.
4. Попелюк Петро (Popeluk Piotr), ряд., Українська армія, 24 п.п., 22 роки, народився Корчів, Коломия, загинув 27.12.1918.
5. Фаринич Дмитро (Farynycz Dymitr), ряд., Українська армія, 24 п.п.
6. Бурлай Петро (Burlaj Piotr), ряд., Українська армія, 24 п.п.
7. Яринич Дмитро (Jarynycz Dymitr), ряд., Українська армія.

1.Невідомий – 1, Українська армія.

Із Документу 4 ми можемо зробити такі висновки. У 1918-19 роках на гмінному цвинтарі с. Сокільники  (топографічні координати:   49°47’12″N   23°59’35″E) у одноосібних могилах були поховані 8 воїнів УГА. Серед них одна особа не відома. Більшість із них належали до 24 піхотного полку, загинули протягом грудня 1918 року. Двоє із похованих – уродженці Прикарпаття – Снятинського та Коломийського повітів. У 1938 році, під час комасації у Львівському повіті останки були ексгумовано та перепоховано на збірний військовий цвинтар у с. Глинна (сьогодні – місто Пустомити) у групове поховання під номером 5.

Історичні джерела згадують про бій між УГА (24 полк 3 курінь) та поляками 28 грудня 1918 року у Сокільниках. Відбувався він поруч із дорогою Кульпарків–Наварія, де були розташовані добре укріплені ще з часів війни австрійські бетонні окопи, у яких чекав озброєний ворог. У цьому бою загинуло загинуло 42-є стрільців, важко поранено — 25, потрапили у полон — 18. Серед загиблих – хорунжий Сербінський.

3) Вивчення архівних матеріалів про поховання жертв воєн та політичних репресій,  а саме – військові поховання військовослужбовців Української Галицької Армії (УГА) у смт. Щирець Пустомитівського району.

 

Документ 5. ДАЛО. – Ф.1. – Опис 30. – Спр.4210. – Арк.71-72. (Фото 6).

«Щирець 22\8 1923 L 442\23

До староства для львівського повіту у Львові

На виконання розпорядження від 12 липня 1923 р. L 29081\23 підписаного зверхністю гміни повідомляю:

… Поруч є збірний цвинтар  загиблих українських воїнів часів української завірюхи після 1 листопада 1918. Цих поховань є 16. – вони є одноосібні, на деяких стоять хрести, на яких або ж нічого не написано, або ж  важко щось прочитати. Цвинтар окопаний ровом збоку, зі сходу встановлено великий дубовий хрест без напису. Інших поховань на території гміни немає.

Печатка «Гмінний уряд в Щирці». Підпис: «Бурмістр Ян Мюллер».

Із Документу 5 ми можемо зробити такі висновки. 22 серпня 1923 року бурмістр Щирця повідомляв львівський повіт про те, що поруч із гмінним цвинтарем є цвинтарне поле воїнів УГА. Воно складається із 16 одноосібних поховань. Могили відзначені хрестами без написів, а також встановлено великий дубовий хрест (також без напису).

 

Документ 6. ДАЛО. – Ф.1. – Опис 30. – Спр. 4476. – Арк.114-15.(Фото 7).

Формат А2. Формуляр заповнений чорним чорнилом від руки. Переклад із польської мови.

Сторінка 1.

«Місцевість: – . Гміна: Щирець. Повіт: Львів».

Від руки червоним олівцем: «після комасації в 1938 році військовий цвинтар у Глинній поховання N 5 ».

«Гмінний цвинтар у Щирці.

СПИСОК солдатів і полонених загиблих або померлих після 1 листопада 1918 року»

Червоні прямокутні штампи. «Парафіяльний цвинтар. Національність. Українська – 5 одноосібних поховань. Тіл – 5. Разом 5 одноосібних поховань. Тіл – 5.»; «Цвинтар «Під горою». Національність. Українська – 6 одноосібних поховань, масових – 1 поховання. Тіл – 7. Разом – 6 одноосібних поховань, масових – 1 поховання. Тіл – 7»; «Гмінний цвинтар (не знайдено).  Національність. Українська – масових – 1 поховання. Тіл – 12. Разом – 1 масове поховання. Тіл – 12».

Сторінка 2. Формуляр.

1. Бурда Василь (Burda Wasyl), Українська армія.
2. Володь Сенько (Wolod Senko) , Українська армія.
3. Жолобко Павло (Zolobko Pawel) , Українська армія.
4. Карабін Михайло (Karabin Michal) , Українська армія.
5. Кладій Дмитро (Kladij Dmytro) , Українська армія.

Місце на цвинтарі не відоме.

1. Кузьма Кирило (Kuzma Kirylo) , Українська армія.
2. Ільчишин Гринько (Ilczyszyn Hrynko) , Українська армія.

Масове поховання біля гмінного цвинтаря.

1.Невідомі – 12. Українська армія.»

Сторінка 4.

«7 поховань українських військових в місцевості «Під горою» в гміні Щирець

1.Ільчишин Степан (Ilczyszy Stefan), ряд., Українська армія.

2.Балицький Петро (Balicki Piotr,  ряд., Українська армія.

3. Сьомак Михайло (Siomak Michal), ряд., Українська армія.
4. Полотнюк Н.(Polotniuk N.), Українська армія.
5. Малиновський Петро (Malinowski Piotr), Українська армія.
6. Невідомих – 2, Українська армія.
7. Хомин Василь (Chomin Wasyl), Українська армія».

Із Документу 4 ми можемо зробити такі висновки. У Щирці були три місця поховань воїнів УГА із загальною кількістю похованих – 27 осіб. На місцевому парафіяльному цвинтарі було поховано 5 стрільців у одноосібних похованнях (та двоє із не відомим місцем поховання), у місцевості «Під горою» було поховано 8 стрільців у одноосібних та масовому похованні, поруч із гмінним цвинтарем у масовому похованні було захоронено 12 стрільців. У 1938 році, під час комасації у Львівському повіті останки були ексгумовано та перепоховано на збірний військовий цвинтар у с. Глинна (сьогодні – місто Пустомити) у групове поховання під номером 5. Інша деталізована інформація (звання, полк, дата загибелі тощо) щодо похованих відсутня.

Документи 5 та 6 між собою входять у протиріччя у цифрах щодо кількості похованих стрільців УГА поруч із гмінним цвинтарем Щирця. У першому документі йдеться про 16 осіб, а у другому – про 12 стрільців. Також бурмістр Щирця у своєму рапорті не згадує про інші два місця поховань. 

ВИСНОВКИ

Таким чином, внаслідок архівних досліджень, проведених працівниками КП ЛОР «Доля» у фондах Державного Архіву Львівської області отримано такі результати:

1. За архівними матеріалами досліджено поховання жертв воєн та політичних репресій (стрільців УГА) у м. Винники (Львів). Розміщений на старому цвинтарі пам’ятник стрільцям УГА є масовим похованням 14 або ж 30 українських воїнів.
2. За архівними матеріалами досліджено поховання жертв воєн та політичних репресій (стрільців УГА) у с. Сокільники Пустомитівського району. На гмінному цвинтарі у 20-30-х роках минулого століття було поховання 8 стрільців УГА. У 1938 році поховання було комасоване на збірний військовий цвинтар у с. Глинне (сьогодні Пустомити).

За архівними матеріалами досліджено поховання жертв воєн та політичних репресій (стрільців УГА) у смт Щирець Пустомитівського району. На місцевому парафіяльному цвинтарі, у місцевості «Під горою» та поруч із гмінним цвинтарем було поховано загалом 27 стрільців УГА. У 1938 році поховання було комасоване на збірний військовий цвинтар у с. Глинне (сьогодні Пустомити).