Дослідження поховань жертв комуністичних репресій 1940-1950-х рр. як практична складова формування політики пам’яті в Україні (на прикладі Західного регіону).

Травень 22, 2016 dolyalviv Статті

У статті розглянуто найвідоміші воєнно-історичні пам’ятки Західної України, пов’язані з комуністичними репресіями 1940-1950-х рр., процес їх дослідження ентузіастами й професійними пошуковцями та значення даних робіт для формування національної політики пам’яті в Україні.

Ключові слова: воєнно-історичні пам’ятки, меморіалізація, комуністичні репресії, пошуково-ексгумаційні роботи, політика пам’яті.

 У кінці ХХ – перші десятиліття ХХІ ст. в Україні загострилась проблема формування політики національної пам’яті. Насамперед це було пов’язано із виходом держави зі складу СРСР і, відповідно, потребою самовизначення, творення та аналізу власного минулого, а також різними поглядами на історичну спадщину, які сформувались в окремих регіонах України.

Важливу роль у цій справі відіграла політика декомунізації, яка, формально почавшись зі здобуттям незалежності Україною у 1991 р., розвинулася в 2014-2016 рр. у масштабний загальнонаціональний рух.

Згідно з думкою українського науковця та громадського діяча В.М. В’ятровича, існує три складові політики пам’яті: підручник, історичний календар та місця [3]. Якщо перші два елементи творять її теоретичну основу, то віднайдення, дослідження та увіковічення останніх являють собою практичну частину цього явища. Туди входять і воєнно-історичні пам’ятки, які включають в себе місця боїв, захоронення військовослужбовців воюючих сторін, поховання цивільних осіб, загиблих внаслідок військового конфлікту, а також жертв політичних репресій [21, с. 136].

Проблемою дослідження воєнно-історичних пам’яток в Україні є те, що їх наукове вивчення на професійному рівні розпочалось відносно недавно, а саме у першому десятилітті ХХІ ст. До цього пошуком і розкриттям місць боїв чи захоронень займались виключно ентузіасти, серед яких не було професійних істориків чи археологів. Тому не було сформовано певного алгоритму досліджень, який би забезпечив правильне розкриття об’єктів, дозволив ідентифікувати загиблих або хоча б обставини їх загибелі та забезпечив історичну та археологічну інтерпретацію пам’яток.

У 2012 році А.А. Жив’юк виділив основні складові меморіалізації місць тоталітарних репресій:

– пошук місць розстрілів і масових захоронень / могильників репресованих, фіксація їх меж;

– проведення розкопок та судово-медичної експертизи знайдених решток;

– ідентифікація знайдених решток;

– ритуальне поховання (перепоховання за християнськими звичаями – прим. авт. статті);

– встановлення пам’ятників і пам’ятних знаків на місцях розстрілів і захоронень [4, с. 77].

Згідно з державною програмою «Реабілітовані історією» має бути укладений анотований перелік місць захоронення / поховання громадян – жертв радянських репресій у кожному регіоні України. Він мав би містити такі елементи:

– місцезнаходження захоронення / поховання;

– точна або приблизна кількість загиблих (чоловіків, жінок, дітей);

– час та обставини захоронення / поховання;

– час дослідження захоронення правоохоронними органами та спеціальною комісією, місце зберігання, реквізити документів про наслідки дослідження;

– опис пам’ятника або пам’ятного знака (якщо встановлений), його фотоілюстрацію [19, с. 588]. Детальне дослідження та наукова інтерпретація захоронень жертв політичних репресій відіграє одну з головних ролей у процесі комеморації, тобто, творення сукупності культурних форм, що сприяють підтримуванню пам’яті про події, осіб та ідеї спільнотами, у даному випадку – українським суспільством. Вони сприятимуть утворенню і збереженню стратегії комеморації, а саме, розвитку цього процесу в часі завдяки детальному вивченню та використанню комеморативних речей, а саме, матеріальних об’єктів, у яких зафіксована пам’ять. Дані терміни є порівняно новими: у науковий обіг їх ввів Піскун В.М.  у статті «Історична пам’ять і комеморація як спосіб об’єднання спільноти: українські реалії в минулому і сьогодні» [18, с. 101].

У світлі декомунізації особливої актуальності набувають дослідження історичних пам’яток, які мають стосунок до політичних репресій комуністичної влади у 1940-50-х рр. Туди включені місця утримання в’язнів, засуджених на смерть, місця страт і власне захоронення. Останні мають найбільшу цінність з археологічної та історичної точок зору.

У Західному регіоні існує чотири основні групи поховань жертв радянських політичних репресій:

– захоронення цивільних жителів, репресованих за національною ознакою;

– поховання націоналістів та вояків УПА;

– захоронення німецьких військовополонених;

– поховання польських вояків.

Найчисельнішою є перша група. Основними пам’ятками в Західній Україні, які до неї належать, є захоронення жертв радянських політичних репресій в урочищі Дем’янів лаз (Івано-Франківська область), сс. Яблунів, Войнилів, Посіч (там само), на Замарстинівському кладовищі у Львові та лікарняному цвинтарі Львівської пересильної тюрми № 25.

Початок проведення пошуково-ексгумаційних робіт на місцях захоронень жертв політичних репресій радянського часу слід датувати 1989 роком. Першими з них стали розкопки в урочищі «Дем’янів лаз» біля Івано-Франківська (колишнього Станіславова), де у кінці червня 1941 року відбувалися масові розстріли в’язнів зі Станіславівської тюрми НКВД, проведені незадовго перед відступом радянських військ. Майже місяць, з 21 вересня по 22 жовтня того ж року під керівництвом Романа Круцика активісти об’єднання «Меморіал» разом із учасниками організації “Рух” та небайдужими жителями навколишніх сіл розкопували могили і здійснювали ексгумацію жертв тоталітарного радянського режиму. Усього було ексгумовано тіла 539 осіб [8, с. 99-160].. Крім цього, учасники “Меморіалу” проводили розкопки на зруйнованому комуністами міському кладовищі в Івано-Франківську (віднайдено дві могили, з яких ексгумовано 269 останків – 228 чоловічих, 39 жіночих, 2 невстановленої статі) [9, с. 185]., у Яблунові (1990 рік, віднайдено останки 74 жертв більшовизму), Войнилові (1991 рік, ексгумовано останки 228 осіб) [9, с. 73-165]. та біля с. Посіч Тисменицького району Івано-Франківської області (1990-1991 рр., розкопано чотири могили, з яких ексгумовано 32 останки) [9, с. 231]. Дослідники стверджували, що накопані матеріали “тягнуть” на кримінальну справу. На останках, віднайдених на Івано-Франківщині, чітко видно ознаки насильницької смерті – травми кісток, завдані при житті, неприроднє положення тіл. Тих, хто ще дихав, працівники НКВД засипали землею живцем – про це свідчить войнилівська знахідка скелетів хлопця та дівчини, які лежали, обійнявшись. Про те, що відповідальність за загибель цих людей несе саме радянська влада, свідчать ознаки прижиттєвих травм на останках загиблих, віднайдених у Дем’яновому лазі, зокрема, поранення чотиригранним штиком, який на той час був на озброєнні лише в радянських військових [9, с.117-118]. З цього ж захоронення за знайденими документами та супровідним матеріалом було ідентифіковано 22 загиблих та 9 осіб, причетних до виконання репресивних дій. Важливим є те, що жодного смертного вироку, згідно з документацією, винесено не було [9, 163-164].

У червні 1990 року в м. Дрогобич Львівської обл. активістами “Меморіалу” та “Руху”, яким допомагали місцеві жителі, було проведено розкопки на території колишньої «Тюрми на Стрийській». У процесі досліджень виявлені останки, які належали 255 особам (з них 48 жінок), та супровідний матеріал. Активісти провели також ексгумацію останків, які знаходились в братській могилі на кладовищі в Стрию. Їм вдалося виявити останки 57 людей, рештки одягу, взуття, гудзики, 7 деформованих куль. В черепних коробках 121 убитого виявлено сліди вогнепальної зброї, у 27 – проломи некульового характеру. Крім цього, активісти «Меморіалу» розкопали братську могилу, з якої ексгумували останки 57 жертв радянських репресій [11, с. 121-145].

З 24 серпня по 30 вересня 1990 р. на внутрішній території колишньої тюрми НКВД у м. Дрогобич Дрогобицького р-ну Львівської обл. (зараз фізико-математичний факультет Дрогобицького педуніверситету) проводилися розкопки захоронення жертв комуністичного терору, які організував тодішній голова Дрогобицького “Меморіалу” Мирон Бучацький. Ця робота здійснювалась виключно на ентузіазмі добровольців. Було виявлено кісткові останки 486 осіб. Дослідники також встановили, що 74 трупи мешканці Дрогобича та району впізнали і забрали ще з приходом німців у 1941 році [12]. Станом на сьогодні недослідженою залишається ще 32-метрова криниця, розташована на території університету, проте подальші дослідження вимагають значних фінансових затрат.

Незважаючи на те, що серед членів організації “Меморіал” не було жодного професійного археолога, робота товариства посприяла розвитку пошукового руху на новому рівні в уже незалежній Україні.

У травні 1996-1999 рр. Львівським товариством «Пошук» проводились пошуково-ексгумаційні дослідження в урочищі Голоско, яке знаходиться вище Замарстинівського кладовища (зараз 6-й Топольний провулок у Львові). Тоді це було гіпотетичне місце захоронення жертв політичних репресій із лікарні Львівської пересильної тюрми №25, яка діяла у 1944-1955 рр. Пошуковці ексгумували 142 останки, які були захоронені у примітивних трунах на глибині від 1,5 до 1,8 м в окремих могилах. Судово-медична експертиза не виявила ознак насильницької смерті (хоча і не заперечувала наявності останніх). Лише в одному черепі простежено кульові отвори (можливо, утікач, застрелений охороною). Остеологічний матеріал свідчив про наявність серед загиблих інвалідів, жінок, людей похилого віку, дітей та осіб, над якими було проведено посмертні анатомічні дослідження. У неповних списках жертв, складених пошуковцями на основі актів, особових справ та журналів обліку померлих лікарні пересильної в’язниці, є 265 прізвищ, з датами смерті, номерами могил, репресованих переважно за політичними статтями ( у тому числі – дані про 17 немовлят, ув’язнених разом з матерями або народжених уже в тюрмі) [7].

У 2013 року працівники Комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля» проводили пошукові дослідження в околиці с. Модричі Дрогобицького р-ну Львівської області на вершині г. Тептюж, де виявлено місце поховання жертв репресій в кількості 23 особи. Супровідний матеріал свідчить про їх належність до цивільного населення. Згідно з наявною інформацією вони могли бути або українцями – жертвами органів НКВС, або євреями, розстріляними німецькою айнзатцкомандою у 1941 р. На жаль поганий стан збереження останків, відсутність ідентифікаційного супровідного матеріалу, а також суперечливість свідчень не дозволяє з впевненістю віднести їх до одних, чи других. Ексгумацію дослідники не проводили, а могила було відновлено у своєму первісному вигляді [10, с. 193].

У 2014-2015 рр. році на території садового кооперативу ВАТ «Світоч» у м. Львові КП ЛОР «Доля» у три етапи проводило дослідження місця захоронення жертв політичних репресій із лікарні Пересильної тюрми № 25. Усього було віднайдено останки 511 людей (з них 67 належали дітям). На окремих останках присутні ознаки прижиттєвих травм та перенесених захворювань, залишки лікарств (ампули та кришечки від флаконів) та сліди посмертного хірургічного втручання (трепанація черепа, розтин кісток) [20]. Це, а також присутність у похованнях останків ненароджених дітей та немовлят, підтвердили версію, що розкопки велися на лікарняному цвинтарі. Поховання здійснювались у планомірному порядку протягом певного відрізку часу. Більшість віднайдених скелетів належала цивільному населенню (очевидно, жителям Галичини, яких радянська влада планувала вивезти в Сибір). Проте, як стверджу директор музею “Територія терору” Тарас Чолій, тут можуть знаходитися також останки військовополонених німців, власівців, засуджених за різними вигаданими статтями червоноармійців, а також вояків УПА [14]. Розкопки поховань ув’язнених Львівської пересильної тюрми працівники КП ЛОР «Доля» планують продовжити у 2016 році [8, с. 8].

До другої групи належать захоронення вояків УПА, репресованих радянськими органами у 1944-1954 рр. Їх є порівняно мало, так як вони не були масовими, а поховання проводились таємно. Наразі на Західній Україні відомі дві пам’ятки, які належить до даної групи. Так, 11 червня 2012 р. працівниками «Долі» проводились пошуково-ексгумаційні дослідження поховань вояків УПА в околиці с. Старе Село Дрогобицького району Львівської області (урочище «Лисів горб»). Було знайдено 9 погано збережених останків, які лежали в хаотичному положенні, на деяких із них наявні бойові поранення кулями та осколками гранат. Супровідний матеріал дозволяє стверджувати, що виявлені людські остеологічні залишки належали воякам Української Повстанської армії, яких у 1945-1946 рр. привозили з сусіднього Дрогобичі після т.зв. процедури «опізнання» [17, с. 10-11].
У травні 2015 р. в урочищі Альтана поблизу м. Сколе Львівської обл. пошуковці КП ЛОР «Доля» віднайшли останки 56 осіб. Супровідний матеріал, зокрема, медальйон із зображенням Матері Божої та українським написом «Пресвята Богородице, молися за нами», алюмінієвий тризуб та ґудзики з одностроїв різних армій свідчать про те, що  пошуковці знайшли найбільше або одне з найбільших необлікованих санітарних захоронень вояків УПА на території Західної України, датоване приблизно 1944-46 рр.[15] Перепоховання відбулось 22 серпня 2015 р. на території Меморіалу полеглим українським борцям за свободу, який знаходиться неподалік від місця розкопок. [2]

Третя група включає у себе захоронення німецьких військовополонених. У вересні 2015 року на місці будівництва Меморіального музейного комплексу (вул. Чорновола, 45) пошуковці КП ЛОР «Доля» виявили 21 людський останок. За шістьома скелетами та супровідним матеріалом вдалось ідентифікувати німецьких військовополонених, решта ж належали цивільним особам. Усі вони були в’язнями Пересильної тюрми № 25 [16].

Відкриття у 1997 р. на Волині масового захоронення польських військовослужбовців дозволяє виділити четверту групу пам’яток жертв політичних репресій. До неї, насамперед, належать поховання на городищі «Вали» у м. Володимир-Волинський. Влітку 1997 р. за участі працівників місцевого історичного музею та краєзнавця Михальчука Л.А. тут було віднайдено 99 останків загиблих зі слідами насильницької смерті (у черепах більшості були по два отвори від куль, деякі, очевидно, пробили важкими тупими предметами). З супровідного матеріал пошуковці знайшли залишки взуття, ґудзики, гільзи від пістолетів, які були на озброєнні військ НКВС, чимало монет 1932-1940 років, шкіряні пояси та залишки від іншої військової польської амуніції. Було визначено, що масове поховання виникло восени чи зимою 1939 або 1940 року. Різний статево-віковий склад захоронених (серед останків пошуковці знайшли 7 жіночих скелетів та останки людей похилого віку) свідчили про репресивний характер поховання, при чому тут могли бути поховані не тільки поляки, а й українці [13].

У серпні 2011 року відбувся другий етап пошуково-ексгумаційних робіт на городищі «Вали». Розкопки проводила експедиція ДП «Волинські старожитності» під керівництвом директора ДП «Волинські старожитності» Златогорського О.Є. та наукового співробітника підприємства Панишка С.Д. У дослідженнях також брали участь представники польської сторони на чолі з професором університету ім. М. Коперніка у Торуні Анджеєм Колою. Науковці ексгумували понад 320 останків загиблих. Безладний характер поховання та супутній матеріал (зокрема, гільзи від пістолетів, якими користувалися працівники НКВД, фото польського військового, польський медальйон та ін.) свідчать про те, що захоронення виникло приблизно у 1940-1941 рр. [1].

Через рік, у жовтні та листопаді 2012 р., відбувся третій етап розкопок на городищі Вали. Було ексгумовано 379 останків різного статево-вікового складу. У зв’язку з цим фактом поляки висунули гіпотезу, що це цивільні жителі, вбиті під час українсько-польського конфлікту 1943 р [22, с. 26]. Українські науковці заперечують це припущення, вважаючи його неперевіреним [5, с. 11].

Окремої уваги заслуговує стаття канадського політолога українського походження, професор Школи політичних досліджень Університету Оттави Качановського І.І. «Сучасна політика пам’яті на Волині щодо ОУН(б) та нацистських масових вбивств». Науковець стверджує, що на городищі Вали захоронені євреї, яких у 1941-1943 рр. винищували нацисти [6].

З написаного вище можна зробити висновки, що починаючи з 1989 року, пошукова справа вдосконалюється. До робіт залучаються представники відповідних громадських організацій та місцеві ентузіасти, рідше – професійні археологи. Відсоток діяльності останніх у такого роду пошуках зростає з 1991 року. Починаючи з перших десятиліть ХХІ ст. спостерігається підведення пошуково-ексгумаційних робіт під стандарти ведення археологічних розкопок.
Що стосується меморіалізації воєнно-історичних пам’яток, пов’язаних з політичними репресіями 1940-1950-х рр., то тут ми спостерігаємо декілька шляхів:

– створення меморіальних комплексів на місцях страти, захоронення чи перепоховання (2009 р. – ур. Дем’янів лаз; 2012 р. – меморіал “Тюрма на Стрийській” як частина музею «Дрогобиччина», м. Дрогобич);

– спорудження пам’ятних знаків (1993 р. – с. Войнилів)

– урочисте перепоховання на окремих кладовищах чи полях почесних поховань (1990 р. – с. Войнилів, 1991 р. – сс. Яблунів, Посіч, м. Дрогобич, 1997, 2011, 2012 рр. – Володимир-Волинський, 1999 р. – Марсове поле Личаківського кладовища в м. Львові, 2016 р. – поле почесних поховань № 76 на Личаківському кладовищі м. Львова);

– впорядкування місця захоронення та спорудження пам’ятного знаку чи релігійного символу (2011 р., м. Дрогобич)

– відновлення могили у її первісному вигляді (застосовується рідко, здебільшого, тоді, коли останків чи супровідного матеріалу не знайдено, або ж стан збереження не дозволяє ідентифікувати національну та військову приналежність загиблих (2013 р., с. Модричі).

Попри деякі перешкоди, такі як помилкові свідчення місцевого населення щодо місць захоронень і, як наслідок, невіднайдення поховань жертв комуністичних репресій 1940-50-х рр., суперечності у наукових колах щодо національної та військової приналежності загиблих і брак коштів на дослідження, пошукова справа в Україні розвивається. Виходячи з наведених вище даних, можна зробити висновки, що дослідження захоронень жертв репресій мають вагоме значення для формування української політики пам’яті на сучасному етапі. Зокрема, ґрунтовне вивчення поховань дає можливість створення цілісної картини даного періоду, забезпечує історичну та археологічну інтерпретацію нововиявлених воєнно-історичних пам’яток, а також сприяє звільненню історичної науки новітнього часу від пережитків тоталітаризму та народних домислів.

Для більш детального та професійного вивчення пам’яток політичних репресій у Західному регіоні доцільно:

– залучати до проведення пошуково-ексгумаційних робіт професійних істориків та археологів;

– проводити дослідження захоронень жертв репресій згідно з археологічною методикою та при наявності відповідних дозволів державних органів;

– використовувати напрацювання міждисциплінарних досліджень (методи археології, історії, антропології, криміналістики);

– запрошувати науковців і волонтерів із східних та центральних областей України з метою розвінчання міфів та домислів щодо цих подій, а також сприяння зменшенню рівня упередженості та заангажованості в науковому середовищі;
– залучати до робіт іноземних дослідників, що дозволить співставляти різні точки зору та доходити до логічних висновків, відкидаючи національні суперечності;

– відмовитись від концепції віктимної історії та дотримуватись принципу об’єктивізму в дослідженнях;

– створити каталог пам’яток пов’язаних з політичними репресіями.

Об’єктивні та науково обґрунтовані дослідження захоронень жертв комуністичних репресій 1940-50-х рр. сприятимуть, насамперед, швидшому завершенню процесу декомунізації та комеморації. Це, в свою чергу, консолідує український народ у плані національної пам’яті, сприятиме розвитку місцевого патріотизму і стиранню ідеологічних меж між західним та східним регіонами України, а також у стосунках із сусідніми народами.

Христина Тимців.

 

        Список використаних джерел та літератури

1. Баюк В.Г., Златогорський О.Є. Виставка «Втрачена хронологія: археологічні дослідження на Волині 2011 року» у Волинському краєзнавчому музеї// Волинський музейний вісник: Музеї у дослідженні та збереженні пам’яток культурної спадщини західноукраїнських етнічних земель. Наук. зб. : Вип. 4. / упр-ня культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей; каф. документознавства і музейн. cправи ВНУ ім. Лесі Українки ; / упоряд. А. Силюк,Є.Ковальчук. – Луцьк, 2012. – С. 137-144.
   2. В урочищі Альтана знайшли масові поховання воїнів УПА [Електронний ресурс] Режим доступу http://www.unn.com.ua/uk/news/1464362-v-urochischi-altana-znayshli-masovi-pokhovannya-voyiniv-upa
2. 3. В’ятрович В. Якою повинна бути політика національної пам’яті? Три складові[Електроннийресурс]. Режим доступу : http://gazeta.ua/ru/articles/volodimir-v-yatrovich/_akoyu-povinna-buti-politika-nacionalnoyi-pamyati-tri-skladovi/410462.
3. Жив’юк А. А. Меморіальні місця тоталітарних репресій в Україні: проблеми локалізації, комеморації, інституціоналізації. // Національна та історична пам’ять [Збірник наукових праць]. – Київ, 2012. – Вип. 5. – С. 76-87.
4. Златогорський О.Є., Панишко С.Д. Звіт про антропологічне дослідження решток людей, розстріляних у 1940-х роках ХХ ст. на городищі Вали біля міста Володимир-Волинський у 2011 р. Архів ДП «Волинські Старожитності». – Луцьк, 2012 р. – 12 с.
5. 6. Качановський І.І. Сучасна політика пам’яті на Волині щодо ОУН (б) та нацистських масових вбивств [Електронний ресурс]. / І. Качановський. – Режим доступу http://www.uamoderna.com/md/199.
6. 7. Кладовище Львівської пересильної в’язниці № 25 та обласної лікарні МВС[Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.poshuk-lviv.org.ua/press/zamarst_cvynt.htm.
7. 8. Козак О.М., Тимців Х.Л. Інформаційний звіт про проведення заходу «Проведення пошуку, ексгумації та перепоховання останків жертв політичних репресій на території садового кооперативу ВАТ «Світоч» у м. Львові». Архів КП ЛОР «Доля». – Львів, 2015. – 34 с.
8. 9. Круцик Р. М. Дем’янів Лаз: геноцид Галичини. Жертвам комуністичного терору 1939–1941 рр. на Прикарпатті присвячується. — Київ : Простір, 2009. – 349 с.
9. 10. Лазорак Б.О., Онищук Я.І. НКВС чи гестапо? Масове вбивство цивільного населення на горі Тептюж біля Млинок Шкільникових у липні 1941 року: суперечливі джерельні свідчення та сенсаційні факти археологічних досліджень серпня 2013 р.// Дрогобицький краєзнавчий збірник / Гол. редкол. Л. Тимошенко, упоряд. і наук. ред. Микола Галів, Василь Ільницький. – Спецвипуск II. – Дрогобич: Посвіт, 2015. – С. 187-199
10. 11. Мандрик М. Стрийська Бастилія: Історія тюрми в м. Стрию /М. Мандрик. Львів : Каменяр, 2005 – 205 с.
11. 12. Мирон Бучацький: «Треба завершити розкопки і очистити криницю» // Трускавецький вісник [Електронний ресурс]. Режим доступу http://protruskavets.org.ua/myron-buchatskyj-treba-zavershyty-rozkopky-i-ochystyty-krynytsyu/
12. 13. Найстрашніша таємниця ХХ століття Володимира-Волинського: розстріли НКВС у місцевій тюрмі [Електронний ресурс]. Режим доступу http://volodymyrmuseum.com/istorychni/145-naystrashnisha-tayemnytsya-dvadtsyatoho-stolittya-volodymyra-volynskoho-rozstrily-nkvs-u-mistseviy-tyurmi.
13. 14. На Личаківському кладовищі у Львові перепоховали півтисячі останків жертв радянського режиму (фото) [Електронний ресурс]. Режим доступу http://vgolos.com.ua/photo/na_lychakivskomu_kladovyshchi_u_lvovi_ perepohovayut_pivtysyachi_ostankiv_zhertv_radyanskogo_rezhymu_foto_206041.html.
    15. На Львівщині перепоховали 56 воїнів УПА, загиблих у 1945-1946 рр. [Електронний ресурс] Режим доступу http://loda.gov.ua/news?id=18032
14. 16. На місці будівництва музейного комплексу «Територія Терору» знайшли 21 людський останок [Електронний ресурс]. Режим доступу http://city-adm.lviv.ua/portal-news/culture/architecture-and-historic-heritage/226990-na-mistsi-budivnytstva-muzeinoho-kompleksu-terytoriia-teroru-znaishly-21-liudskyi-ostanok.
15. 17. Онищук Я.І. Інформаційний звіт про виконання заходу «Проведення пошуково-ексгумаційних досліджень поховань вояків УПА на території Львівської області». Архів КП ЛОР «Доля». – Львів, 2012 р. – 13 с.
16. Піскун В. Н. Історична пам’ять і комеморація як спосіб об’єднання спільноти: українські реалії в минулому і сьогодні / В. Н. Піскун // Національна та історична пам’ять. 2011. – Вип. 1. – С. 101-115.
17. 19. Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах. Реабілітовані історією. Закарпатська область. У двох книгах. – Книга друга. – Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2004. – 800 с.
    У Львові знайшли масове поховання Пересильної тюрми СРСР. Фото [Електронний ресурс]. Режим доступу http://galinfo.com.ua/photo/u _lvovi_znayshly_masove_pohovannya_peresylnoi_tyurmy_srsr_foto_163580.html.
18. Онищук Я. «Воєнна археологія» в контексті дослідження історичних пам’яток новітнього часу українсько-польського пограниччя //Наукові студії: Збірник наукових праць /Історико-краєзнавчий музей м. Винники. – Львів, 2011. – Вип. 4. – С. 135-143.
19. Iwanek B. Wstepne spravozdanie z badan antropologicznych szkieletow zgrobow masowychnr 1 i 2 we Wlodzimierzu Wolynskim (Grodzicko – terenda wnego wiezienia).// Archiwum Instytuta Biologii. – Poznan, 2012 r. –29 с.