Пошуково-ексгумаційні дослідження поховань вояків Української повстанської армії на Львівщині

Квітень 6, 2016 dolyalviv Статті

Боротьба Української повстанської армії в сучасній українській та зарубіжній історіографії розглядається доволі неоднозначно. Причиною цього є намагання деяких політичних сил подати діяльність українських націоналістів через призму радянських стереотипів, звинувачуючи в різного роду злочинах середини ХХ століття. Така позиція дозволяє змістити акценти, а то й приховати жахливі наслідки тоталітарно-окупаційних режимів, які принесли на територію України пацифікації, голодомор, масові репресії, фізичне зниження тисяч кращих представників нації, загальну люмпенізацію суспільства тощо. Парадокс полягає в тому, що за більш як двадцять років української незалежності ті люди, які її здобували ціною власного життя, так і не отримали офіційного визнання. Натомість її противники, а то й відверті вороги, що зі зброєю в руках боролися проти ідеї самостійності, сьогодні користуються всіма благами Української держави.

Боротьба УПА залишила глибокий слід в новітній історії України. Він закарбувався не тільки в свідомості сучасного суспільства, а й реальних історичних пам’ятках – розкиданих по лісах і полях могилах повстанців. В продовж тривалого часу про них мовчали, боячись переслідувань з боку радянських органів влади. Їх розкопували, розорювали плугами, нищили бульдозерами, однак пам’ять про ці місця збереглася до сьогодні.

З 2007 р. питаннями пошуку, дослідження та перепоховання загиблих військовослужбовців різних воюючих сторін займається Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Доля».[1]  З огляду на те, що метою діяльності підприємства є проведення пошуку, дослідження, ексгумації і перепоховання осіб, які загинули чи померли внаслідок депортацій, політичних репресій та воєн, ведення обліку, впорядкування і збереження меморіальних цвинтарів, вивчення історичних явищ, пов’язаних з визвольною боротьбою українського народу, депортаціями і політичними репресіями українців та інших народів, подій Першої і Другої світових воєн, тема боротьби УПА є одним із важливих напрямків його роботи. І хоча   захоронення вояків УПА віднайти дуже важко, за час діяльності КП ЛОР «Доля» на території Львівщини її працівниками було виявлено та перепоховано 17 повстанців.

Згідно чинного законодавства України місця військових захоронень вважаються пам’ятками історії та охороняються державою[2]. Їх дослідження регламентується «Тимчасовим порядком здійснення на території України пошуку, ексгумації та перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій, і впорядкування місць їх поховання»[3]. Дозволи на проведення пошуку та ексгумації видаються Міністерством культури України і Державною міжвідомчою комісією у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Діяльність пошукових організацій контролюється місцевими органами охорони культурної спадщини.

Як було зазначено вище, завдяки зверненням органів місцевого самоврядування, а також місцевих жителів було знайдено, досліджено і здійснено перепоховання 17-ти останків загиблих вояків УПА. Зокрема у 2007 р. пошуково-ексгумаційні дослідження були проведені у с. Товарна Старосамбірського р-ну Львівської області. Роботи виконувалися на прохання жителя с. Спас Старосамбірського р-ну Львівської області Миги Василя Миколайовича, який бажав перенести останки свого брата – повстанця Ярослава Миги (псевдо «Левко») на цвинтар села, в якому він проживає.

Місце захоронення було виявлене після тривалих пошуків. Воно знаходилося на старому Товарнівському кладовищі серед інших могил і мало невеликий земляний насип, порослий травою і бур’янами. Поруч лежали залишки дерев’яного хреста, який, очевидно, колись стояв над гробом. На глибині 0,8 м від сучасної поверхні у сухому суглинку було простежено залишки напівзотлілих дощок від двох трун, що знаходилися одна біля другої та великі ковані цвяхи від них. Нижче лежали остеологічні залишки двох чоловіків. Кістки збереглися у дуже поганому стані через кислотні властивості ґрунту. Стегнові і гомілкові кості одного із них мали сліди переломів, ймовірно, спричинені пораненням від вибуху боєприпаса. В цьому ж місці було виявлено осколок від радянської гранати Ф-1.

Супровідний матеріал досить бідний. Він представлений пластмасовим і металевим  ґудзиками, двома кулями від набою до пістолета ТТ калібру 7,62 мм та вже згадуваним відламком гранати. Дві останні знахідки, а також численні сліди переломів на кістках, вказують на те, що один з повстанців міг загинути від поранення в голову (можливо застрелився з пістолета ТТ), другий – від розриву гранати.

Згідно розповідей Василя Миги знайдені в могилі останки належали воякам УПА Ярославу Мизі («Левко») та невідомому повстанському лікареві «Чорноті». За свідченням жительки с. Товарна Роман Анни Михайлівної (1924 р.н.) вони загинули зимою 1948 р., підірвавши себе гранатами у криївці на обійсті Осипа Товарницького.[4]

Виявлені кісткові рештки були урочисто перепоховані на цвинтарі с. Спас Старосамбірського р-ну Львівської області.

У вересні 2009 р. пошукова група КП ЛОР «Доля» провела дослідження поховання референта місцевої СБ Михайла Коваля (псевдо «Жбік») у с. Завадка Сколівського району Львівської області. Могила знаходилася в лісовому масиві на відстані біля 1 км на північний захід від села, на схилі гори в урочищі «Гребля». Місце захоронення було означене залізним хрестом і металевою загорожею.

Сліди поховальної ями зафіксовані на відмітці 0,2 м від сучасної поверхні. Вона виділялася темною плямою прямокутної форми розмірами 1,2×0,6 м. Людські остеологічні рештки лежали на глибині 0,8 м. Кістяк знаходився у труні, нашвидкуруч збитої із дощок цвяхами різних розмірів, на спині, головою на північ. Стан збереження кісткової тканини поганий. В результаті кислотних властивостей суглинковатого ґрунту частина дрібних кісток (фаланги пальців, ребра тощо) розклалася, інші частково втратили міцність та набули темно-бурого кольору. Загиблий був одягнутий у теплий одяг,  від якого збереглися рештки шерстяної тканини та ремінь від штанів. В районі лівої кишені піджака знайдено невелику скляну пляшечку (можливо від ліків), залишки дзеркала та розкладний ніж.

Детальне обстеження скелета з метою виявлення слідів поранень дало можливість встановити факт пошкодження його верхньої частини. Зокрема ознаки травмування були чітко видні в межах лівої лицевої частини черепної коробки. Механічне порушення цілісності кістяка зафіксовані також в районі лівого плеча. Зокрема, зовсім не збереглися кістки ключиці та лопатки (були роздроблені та розклалися). Плечова частина руки обламана у верхній частині. Сліди ушкодження були простежені також на правій стегновій кістці біля коліна. Такі травми людина могла отримати в результаті вибуху гранати.

Згідно свідчень місцевих мешканців події, які призвели до виникнення поховання, відбулися у Вербну неділю 1947 року. Михайло Коваль перебував у хаті своєї сестри, де й загинув під час облави. Поховали його рідні, зокрема брат Кирило, на своєму полі в урочищі «Гребля». Ці події віднайшли відображення в «Інформації» секретаря Дрогобицького обкому КП(б)У Лисенка «Про хід боротьби з бандитизмом в районах Дрогобицької області від 25 червня 1947 р.», де писалося: «В результаті низки проведених заходів Бобринським РВ МГБ ліквідовані: референт СБ Михайло Коваль на псевдо «Жбік»…»[5]

Останки загиблого Михайла Коваля було перепоховано на Завадківському сільському кладовищі.

У 2010 р. остеологічні залишки двох вояків УПА віднайдено в лісі на північно-східній околиці с. Майдан Жовківського р-ну Львівської області. Місце поховання означувалось невеликим земляним насипом з металевим хрестом. З метою локалізації поховання було закладено ряд зондажів, які однак, не дали позитивних результатів. Для більш детального пошуку людських останків поперек надмогильного насипу було прокопано два розвідкові шурфи. Перший шурф, закладений з лицьового боку хреста, не дав позитивних результатів. Цілісність стратиграфії нашарувань вказувало на відсутність в цьому місці поховальної ями. Однак, другий шурф, зроблений з тильного боку хреста, засвідчив на глибині 0,4-0,5 м від сучасної поверхні наявність двох людських останків. Загиблі лежали поруч один одного, головами на північний схід. Приблизний вік першого становив біля 20-ти років, другого – між 25 і 30 роками. На останках виявлено залишки теплого шерстяного одягу, що разом із невеликою глибиною могили дозволяє припустити факт поховання в холодну пору року, зокрема взимку.

Остеологічні залишки збереглися в поганому стані. В результаті  їх поверхневого залягання від скелетів вціліли лише великі трубчасті кістки, тоді коли більшість дрібних (ребра, фаланги пальців тощо) повністю розклалися.

Супровідний матеріал складався із фрагмента металевої коробки, в якій могли зберігати тютюн, алюмінієвого гребеня, двох мідних позолочених обручок (чоловічого та жіночого), завернутих у груботкану шерстяну тканину, двох металевих пряжок від поясних ременів та залишків порожнього шкіряного гаманця. Наявність обручальних кілець дозволяє припустити, що один із загиблих міг бути заручений, однак так і не встиг одружитися. Після проведення ексгумації перстні були покладені в труну і захороненні разом із людськими останками.

Події, пов’язані з виникненням упівського поховання, відбувалися у 1946 р. Двоє повстанців, яких звали Степанами із сусіднього села Нова Скварява, переховувалися на хуторі Майдан. Під час однієї з облав, зимою, місце схованки було викрито. Вояки УПА, відстрілюючись, намагалися сховатися в лісі, однак були прострілені кулями. Місцеві жителі нашвидкуруч поховали їх на місці загибелі. На початку 1990-х років тут було поставлено  спочатку дерев’яний, а згодом – металевий хрест.

Після проведення ексгумації останки загиблих були урочисто перенесені на сільське кладовище у с. Нова Скварява Жовківського р-ну Львівської області.

В цьому ж році могилу двох вояків УПА було досліджено в околиці с. Біличі Старосамбірського р-ну Львівської області. Поховання знаходилося на відстані приблизно 1,1 км на південний схід від села, на невеликій терасі посередині порослої лісом гори. Воно мало вигляд невеликого, покритого рослинністю кургану, насипаного на початку 1990-х років. На його вершині стояв старий березовий хрест.

З метою локалізації місця поховання на зазначеній території закладено ряд зондажів, які, однак, не дали позитивного результату. Лише після того, як було знято земляний насип за допомогою екскаватора, вдалося виявити сліди поховальної ями прямокутної форми, розміром 2,2х2 м.

На глибині 1,20-1,25 м від сучасної поверхні знайдено два людські останки. Загиблі лежали в спільній братській могилі головами на схід та північний схід. Скелети збереглися в поганому стані. В результаті кислотних властивостей ґрунту від кістяків вціліли лише великі трубчасті кістки. Повстанці були одягнуті в уніформу чорного кольору невстановленого зразка із стандартними німецькими ґудзиками.

Супровідний матеріал, виявлений під час дослідження останка №1, складався з п’яти пластмасових та одного металевого ґудзиків від одягу, дерев’яної люльки з металевим чубуком, пряжки та  масивного срібного перстня-печатки кустарного виробництва із плоскою пластинкою-щитком. Крім того серед кісткових залишків виявлено кулю калібра 7,62 від радянського пістолета системи ТТ або пістолетів-кулеметів ППШ-ППС. Оскільки на кулі спостерігалися сліди нарізів від проходження каналом ствола зброї, а також деформації, можемо припустити, що саме вона стала причиною загибелі людини.

На останкові №2 знайдено три металеві ґудзики від німецького кітеля, два гачки для підтримки ременя та солдатське наслідування срібного перстня із стилізованим зображенням мертвої голови (т.зв. «Тотенкопф»)[6]. Останнє дозволяє припустити, що його власник в минулому міг належати до дивізії «Галичина», солдати якої, аби виділитися посеред інших, неофіційно виготовляли і носили такого роду атрибутику. Ймовірно після виходу з «Бродівського котла» загиблий перейшов в ряди Української повстанської армії, зберігаючи перстень як ознаку досвідченого воїна.

Події, пов’язані з похованням в околиці села Біличі, відбулися на Великдень 6 травня 1945 р. Згідно свідчень жительки м. Трускавець, колишньої зв’язкової Євгенії Хім’як (псевдо «Гомон»), після Великодного сніданку двоє упівців з с. Мшана Городоцького р-ну Львівської області – Сивенький Михайло Петрович (1921 р.н.) і Павлишин Михайло Михайлович (приблизного цього ж віку), відійшли в бік від решти членів боївки на «перекур». Однак натрапили на енкаведистську засідку і були скошені автоматною чергою. Після того, як повстанці відступили, місцеві жителі поховали загиблих у спільній могилі.

Останки упівців були перезахоронені на меморіальному комплексі «Повстанської слави» в с. Стрілки Старосамбірського району Львівської області.

Ще одне поховання вояка УПА працівники КП ЛОР «Доля» виявили на х. Березівка в околиці с. Кореличі Перемишлянського р-ну Львівської області. Візуально на місцевості могила не простежувалася. В результаті довготривалих розвідкових досліджень, щораз зменшуючи район пошуку, вдалося знайти поховальну яму, яка мала прямокутну форму і приблизні розміри 2 х 1 м. На глибині 0,7 м від сучасної поверхні встановлено наявність людського останка, покладеного без труни. Кісткова тканина збереглася в задовільному стані. Загиблий лежав на спині, у випростаному положенні, головою на північ. Руки випрямлені вздовж тулуба. Відсутність труни, нетипова для християнського обряду орієнтація скелета свідчить про те, що захоронення відбувалося таємно і поспіхом. Супровідний матеріал відсутній.

За свідченнями місцевих жителів в могилі знаходилися останки зв’язкового «Орлика», який загинув наприкінці серпня 1944 р. Згідно слів Григорія Слободенюка – члена Головної булави Всеукраїнського братства ОУН-УПА «…в УПА була служба – контррозвідка, якою керував «Калина». Нас молодих, досвідчених розвідників, провідник послав на завдання на хутір Березівку, що біля села Кореличі. Ми зупинилися в одного господаря і направили нашого спільника «Орлика» на відповідальне завдання, переодягнувши в одежу сільського хлопця. Зброї не дали. Він був у рожевій сорочці, високого зросту. Добре пам’ятаю, що походив із села Чагрів колишнього Букачівського району (тепер Рогатинського району Івано-Франківської області). Прізвища та імені його не знаю, адже звертались один до одного по псевдах. Із завдання «Орлик» не повернувся. Розшукували довго, але не знайшли. Ми зрозуміли, що його вбили москалі…»[7].

Очевидець подій, жителька с. Кореличі Стефанія Сива, розповіла, що наприкінці серпня 1944 р. вона пішла на хутір Березівку до своєї тітки. На сусідньому подвір’ї побачила незнайомого високого хлопця, який розмовляв з її однокласницею. Він мав біля 20-ти років і був одягнутий у темні штани та легку рожеву сорочку. За короткий час з-за рогу будинку з’явилися два енкаведисти. Як розгорталися дальше події п. Стефанія не бачила, лише почула згодом постріли на околиці хутора. Повстанця поховали на місці загибелі на краю городу, біля яру. Зверху тіло прикрили льоном.[8]

Останки загиблого повстанця «Орлика» були перепоховані на Корелицькому сільському кладовищі.

На узліссі, в західній околиці х. Березівка, було обстежено місце поховання 22 упівців, які загинули  28 грудня 1944 р. в бою між сотнею УПА «Полтавці» сотенного «Максима»  і переважаючими частинами НКВС. Після прориву сотні з оточення жителі Березини поховали загиблих у братській могилі на краю ліса. На сьогодні поховання має вигляд курганного насипу висотою до 1,5 м, насипаного з початку 1990-х років. На його вершині встановлено металевий хрест з пам’ятною таблицею. На ній прописані імена 12-ти загиблих, переважно місцевого походження: Сенчишин Дмитро, Боднар Антін, Фуглевич Мирослав, Дума Степан, Курман Микола, Берник Іван («Козак»), Соляр Францішек («Польовий»), Пігнюк Олексій, Кульбачиський Михайло, Емха Григорій, Ворона Дем’ян, Фуглевич Степан.

В результаті розвідкового зондування за допомогою спеціального бурильного засобу було встановлено, що під насипом дійсно знаходиться поховальна яма з людськими останками, що лежать на глибині 2,5 м від висоти насипу та 1 м від рівня горизонту. Разом з ними виявлено рештки теплого сукняного одягу (шинелі?) та фрагмент металевої рамочної пряжки від ременя. Оскільки завдання дослідження полягало лише в локалізації точного місця поховання, розкриття останків та їх ексгумація не проводилися.

У 2011 р. працівники КП ЛОР «Доля» здійснили пошукові роботи в лісовому масиві на південний захід від с. Гавареччина Золочівського р-ну Львівської області, в результаті яких встановили місцезнаходження останків двох вояків УПА. Їх знайшли ще на початку 1990-х років «чорні копачі» в заваленій криївці. Людські кістки мародерів не цікавили, тому вони були зібрані в мішок і прикопані під стінкою схрону. Оскільки приміщення криївки знаходилося в зруйнованому стані, а майже весь супровідний матеріал вибраний, повне розкриття об’єкта не проводилося.

Людські, добре збережені остеологічні залишки знайдено на глибині 1,3 м від сучасної поверхні. Вони належали двом людям віком 20-30 років. Поруч виявлено рештки підошов двох пар взуття і фрагменти чотирьох скляних пляшок різних розмірів. Детальне вивчення останків засвідчило, що одна з черепних коробок в тім’яній частині має два вихідні кульові отвори, розташовані один біля другого. Балістика проходження куль засвідчує, що вони були випущені із короткоствольної стрілецької зброї (ймовірно револьвера с-ми «Наган») у підборіддя знизу вверх.

Опитування жителів села Гавареччини дало позитивні результати. Так Лабунський Василь 1933 р.н. і Митулинська Софія 1927 р.н. повідомили, що знайдені в криївці кістки належали повстанцям з Гавареччини Шушанському Василю (1916 р.н.) і Куземському Петру (1921 р.н.). Ранньою осінню 1948 р., ніччю, вони поверталися до лісу з продуктами харчування. Несподівано натрапили на засідку. Незважаючи на те, що в перестрілці були поранені, змогли відірватися від енкаведистів і заховалися в криївці.[9] Подальша доля їх не відома. Судячи із слідів вогнепального поранення черепної коробки припускаємо, що один із повстанців двома пострілами із револьвера дострелив важко раненого товариша, після чого  випустив кулю собі у груди.

Урочисте перепоховання останків Василя Шушанського і Петра Куземського було здійснене біля символічної могили «Борцям за волю України» в центрі с. Гавареччина.

У 2012 р. в околиці с. Старе Село Дрогобицького р-ну Львівської області було знайдено поховання 9-ти вояків УПА. Зупинимося на характеристиці цього об’єкта детальніше.

Місце дослідження розташоване в урочищі «Лисів горб», на відстані 1 км на захід від крайніх будинків с. Старе  Село, 1 км на схід від краю села Лішня і 3,5 км на північний захід від центра м. Дрогобич. На сьогодні ця територія заросла важкопрохідними хащами (терниною, дикими яблунями, кленами, різноманітним сухостоєм тощо), що значно ускладнювало процес розкопок.

Згідно інформації місцевих жителів тіла вояків Української повстанської армії енкаведисти привозили з Дрогобича і закопували на території німецького стрілецького тиру, який функціонував у 1942-1944 роках. Попередньою розвідкою засвідчено наявність у вказаному місці 4 заплилих від часу подовгуватих заглиблень шириною біля 3 м і довжиною 6-8 м. Зондування за допомогою ручного бурильного пристрою показало, що це штучно створені котловани, які могли бути стрільницями тиру. У двох із них на глибині 0,5-0,7 м вдалося натрапити на 3 різночасові поховання (об’єкти), з яких ексгумовано 9 людських останків.

Об’єкт №1. Поховання знаходилося в стрільниці №2. Людські скелети розташовувалися в без будь-якого порядку на глибині 0,4 м від сучасної поверхні та, очевидно, були лише злегка прикриті землею.

Останок 1 лежав у випростаному положенні на спині, головою на південь. Руки підняті до гори і закладені над головою. Супровідний матеріал складався із 4 великих і 2 малих латунних ґудзиків з п’ятикутними зірочками від радянського кітеля зразка 1943 р., цинкового ґудзика від штанів, олівця та кулі калібру 7,62 мм від набою до радянського пістолета ТТ або пістолета-кулемета ППШ-ППС. Очевидно, що саме вона спричинила смерть людини.

Останок 2 лежав у випростаному положенні лицем до низу, головою на північ. Руки знаходилися під тулубом. Супровідний матеріал складався з маленького ґудзика з п’ятикутною зірочкою та аналогічної до вищеописаної кулі калібру 7,62 мм (ТТ, ППШ-ППС).

Останок 3 знаходився поруч з останком 2, частково перекриваючи його лівою рукою. Він лежав на спині, дещо повернутий на правий бік. Черепна коробка звернена на праву скроню, орієнтована в північну сторону. Супровідний матеріал відсутній.

Стан збереження кісткової тканини скелетів поганий. В результаті негативної дії вологого суглинкового ґрунту кістки втратили свою міцність, а деякі дрібніші із них  (фаланги пальців, ребра) повністю розклалися.

Об’єкт №2 представлений груповим похованням в стрільниці №3. На глибині 0,5-0,6 м від сучасної поверхні виявлено 5 людських кістяків, хаотично розташованих в ямі під нетовстим шаром ґрунту.

Останок 4 лежав у випростаному положенні долілиць, головою на південь. Ноги широко розкинуті, руки підняті над черепною коробкою. В районі верхньої частини грудної клітки знайдено сильно пошкоджений корозією мідний православний хрестик. На ньому з одного боку збереглося зображення розп’яття Ісуса Христа, з другого – старослов’янський напис «Спаси и сохрани». З іншого супровідного матеріалу виявлено три маленькі латунні ґудзики з якірцями РККФ («Рабоче-Крестьянского Красного флота») зразка 1943 р. із залишками шинельної тканини і два 4-х дірчастих ґудзики до штанів.

Останок 5 розташовувався у випростаному положенні долілиць, головою на північ. Руки підняті над черепною коробкою, широко розкинуті. На ногах збереглися залишки німецьких черевиків з кованими підошвами. Супровідний матеріал складався із чотирьох ґудзиків від німецького солдатського кітеля.

Останок 6 знаходився в аналогічному положенні до попередніх, долілиць, орієнтований головою на північ. В районі грудної клітки виявлено половину пластмасового гребеня чорного кольору. Крім того, знайдено два ґудзики від німецького кітеля і деформовану кулю калібру 7,62 мм від набою до радянського пістолета ТТ або пістолета-кулемета ППШ-ППС.

Останок 7 частково перекривав попередній кістяк. Лежав лицем до низу і головою на північ. Супровідний матеріал відсутній.

Останок 8 лежав у випростаному положенні на спині, частково перекриваючи останок №6. Орієнтація кістяка – південна. Дослідження засвідчили, що скелет має значні пошкодження правої верхньої частини тулуба, а черепна коробка взагалі відсутня. Ліва стегнова кістка трохи вище коліна сильно роздроблена гвинтівочною кулею калібру 7,62 мм. Ймовірно, будучи пораненим в ногу та потрапивши в безвихідну ситуацію, людина підірвала себе гранатою. Супровідний матеріал складався із сильно корозованого залізного кільця від спорядження та вищезгаданої деформованої кулі від набою до гвинтівки системи Мосіна.

Стан збереження остеологічних залишків в об’єкті №2 незадовільний. Більшість із них знаходилася в напіврозкладеному положенні, а дрібні кістки майже всі зігнили.

Об’єкт №3. Розташовувався на початку заглиблення-стрільниці №2. Він знаходився майже при самій дорозі, яка колись пролягала через північну сторону пагорба. В об’єкті, на глибині 0,5 м від сучасної поверхні, був лише один кістяк людини (останок 9). Очевидно, що привізши і знявши тіло вбитого з воза, його нашвидкуруч прикопали під лівою стінкою стрільниці. Останок лежав у випростаному положенні на спині, головою на північ. Руки складені в районі тазу. На черепній коробці знаходився незрозумілий «убір», сплетений вигляді сітки із стального дроту товщиною приблизно 3 мм. Під ним простежено сильне пошкодження лобної кістки голови. В районі тазу виявлено застряглу деформовану кулю калібру 7,62 мм від набою до гвинтівки с-ми Мосіна. Крім того, на останкові знайдено великий пластмасовий ґудзик від верхнього цивільного одягу.

Як і в попередньому випадку скелетовані залишки людини збереглися в поганому стані. Через кислотні властивості вологого ґрунту практично всі губчасті кістки (фаланги пальців, ребра, частина хребців) повністю розклалися.

Таким чином проведені дослідження засвідчили, що виявлені в ур. «Лисів горб» людські останки належали воякам УПА, які загинули в боях. На це вказують сліди бойових поранень, п’ять деформованих куль від радянської вогнепальної зброї, залишки одягу радянського, німецького та цивільного зразка. Час виникнення поховань можна визначити приблизно на підставі супровідного матеріалу 1945-1946 роками. Враховуючи близькість до місця поховання м. Дрогобича – тодішнього обласного центру, припускаємо, що саме звідти енкаведисти могли привозити загиблих в боях упівців і закопувати в ямах колишнього німецького тиру.

Ексгумовані останки вояків УПА були перепоховані на «Алеї Слави» Дрогобицького міського цвинтаря.

Таким чином в результаті діяльності Комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля» було отримано нові матеріали, які стосуються визвольної боротьби Української повстанської армії на території Львівщини. Важливо, що через більш як 60 років останки повстанців нарешті були поховані за християнськими традиціями, а виявлений матеріал переданий у фонди відділу національно-визвольної боротьби Львівського історичного музею.

 Ярослав Іванович ОНИЩУК, кандидат історичних наук, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка, заступник директора комунального підприємства Львівської обласної ради «Доля».

Бібліографічні дані першого опублікування статті:

Онищук Я. Пошуково-ексгумаційні дослідження поховань вояків Української повстанської армії на Львівщині // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність.Український визвольний рух середини ХХ століття в контексті суспільно-політичних ідей, подій та обставин. – Львів, 2014. – Вип. 24. –С. 443-451.

[1] Повна назва організації: «Комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля».

[2] Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про охорону культурної спадщини” // Відомості Верховної Ради України. –Київ, 2005. –N 5. –Розд. №1, ст. 2.

[3] Тимчасовий порядок здійснення на території України пошуку, ексгумації та перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій, і впорядкування місць їх поховання. Затверджено Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 09.06.2006  N 193.

 [4] Спогади Анни Роман, жительки с. Товарна Старосамбірського р-ну Львівської області (записав Я. Онищук 08.10.2007 р.) //Архів КП ЛОР «Доля» у Львові.

[5] Шуптар Є. Боротьба проти двох окупантів / Є. Шуптар // Нескорені.  –2008. – №8(180).

[6] Знайдені перстні передані родичам одного із загиблих із с. Мшана Городецького р-ну Львівської області

[7] Інформація записана зі слів Р.Пастернака – журналіста Перемишлянської газети «Нова Доба» (записав В. Яртих 20.07.2010 р.) //Архів КП ЛОР «Доля» у Львові.

[8] Спогади Стефанії Сивої, жительки с. Корелчі (х. Березівка) Перемишлянського р-ну Львівської області (записав В. Яртих 20.07.2010 р.) //Архів КП ЛОР «Доля» у Львові.

[9] Спогади Василя Лабунського і Софії Митулинської, жителів с. Гавареччина Золочівського р-ну Львівської області (записав Я. Онищук 17.11.2010 р.) //Архів КП ЛОР «Доля» у Львові.