Пошуково-ексгумаційні дослідження військових поховань у «Бродівському котлі» на Золочівщині

Квітень 5, 2016 dolyalviv Статті

 

Події радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. в українській історіографії трактуються доволі неоднозначно. Це пов’язано з тим, що в період Радянського Союзу ця проблема розглядалася виключно через призму звитяг Червоної армії на фронтах та героїчної праці радянського народу в тилу. Натомість причини, які призвели до мільйонних жертв замовчувалися або подавалися доволі не об’єктивно. Наявність українських формувань з іншого боку фронту розглядалося як зрада Радянській Батьківщині та категорично засуджувалося. Тому завдання сучасних дослідників полягає не лише в аполітичному ставленні до подій Другої світової війни, критичному аналізі бібліографічних та архівних джерел, а й пошук нових матеріалів, використовуючи методику польових археологічних досліджень.

З цією метою починаючи з 2007 року Комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля» проводить польові пошуково-ексгумаційні роботи на території т.зв. «Бродівського котла», де у липні 1944 р. відбувалися кровопролитні бої між військами Червоної та німецької армій. В складі останньої були вояки дивізії «Галичина» сформованої, в основаному, з добровольців-галичан.

Комунальне підприємство Львівської обласної ради «Доля» було створене для пошуку, дослідження, ексгумації і перепоховання осіб, які загинули чи померли внаслідок депортацій, політичних репресій та воєн, ведення обліку, впорядкування і збереження меморіальних цвинтарів, вивчення історичних явищ, пов’язаних з визвольною боротьбою українського народу, депортаціями і політичними репресіями українців та інших народів, подій Першої і Другої світових воєн. За час діяльності його працівниками були віднайдені та перепоховані 856 жертв воєн і політичних репресій. Із них на території  «Бродівського котла»  – 50 останків військовослужбовців різних воюючих сторін. В більшості випадків вони знаходилися в засипаних землею ямах від розривів боєприпасів, окопах, бліндажах і до сьогодні вважаються безвісті пропалими на полі бою.

Згідно чинного законодавства України місця масових поховань цивільного населення, військовослужбовців різних воюючих сторін, які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій, місця бойових дій, загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо вважаються пам’ятками історії та охороняються державою [1, ст.2]. Їх дослідження регламентується «Тимчасовим порядком здійснення на території України пошуку, ексгумації та перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій, і впорядкування місць їх поховання» [2]. Дозволи на проведення пошуку та ексгумації видаються Міністерством культури України і Державною міжвідомчою комісією у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при Міністерстві регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України. Діяльність пошукових організацій контролюється місцевими органами охорони культурної спадщини.

Статус воєнно-історичних пам’яток вимагає наукового підходу до їх вивчення і збереження. Пошукові роботи в «полі» (вилучення останків, збір речового матеріалу тощо) неможливі без використання методики археологічних розкопок поселень і могильників. Згідно неї розкриття об’єкта слід проводити всією площею або, в залежності від його розмірів, по-квадратно, горизонтальними пластами. На кожному етапі складається опис та план розкопу, здійснюється фотографування робочих моментів. Знайдений рухомий матеріал фіксується в положенні «in situ», після чого упаковується для подальшого вивчення. Опрацювання результатів польових досліджень здійснюється в камеральних (лабораторних) умовах, а за потребою – із залученням спеціалістів різних галузей: істориків, криміналістів, антропологів та ін. Опісля предмети, які мають історичну цінність, здаються у державні музейні заклади.

Події липня 1944 р. в т.зв. «Бродівському котлі» проходили на території Бродівського та Золочівського районів Львівської області, а основний прорив оточених німецьких частин – в околиці сіл Почапи-Ясенівці-Червоне. Тому саме на цій території було знайдено найбільше санітарних військових захоронень. Найбільше серед них припадає на вояків дивізії «Галичина» і Вермахту, оскільки загиблих бійців Червоної армії похоронні команди намагалися хоронити на нашвидкуруч облаштованих цвинтарях. В післявоєнний час більшість їх силами військкоматів та «Червоних слідопитів» було перенесено в районні центри Броди, Золочів, Буськ  та смт. Олесько. Натомість загиблих вояків німецької армії, в тому числі дивізійників, ніхто не хоронив, а лише прикопували безпосередньо на місці загибелі. Таким чином із 50 виявлених КП ЛОР «Доля» у «Бродівському котлі» людських останків 27 відносяться до вояків «Галичини». Слід зазначити, що значну їх кількість було ексгумовано ще на початку 1990-х років, коли споруджувався Меморіальний цвинтар у с. Червоне Золочівського району.

В більшості санітарних поховань дивізійників знаходяться рештки одного-двох загиблих. В населених пунктах подекуди зустрічаються могили, в яких могло лежали від кількох до кільканадцяти осіб. Зокрема, згідно інформації місцевих жителів у с. Скварява Золочівського р-ну в саду Ольги Маєвської розташовувалося поховання дивізійників. Пошукові дослідження, проведені там у 2007 і 2010 роках засвідчили наявність двох суміжних захоронень періоду «Бродівського котла». В одному із них на глибині 0,4 м від сучасної поверхні спочатку було знайдено останок вояка дивізії «Галичина». Він лежав у випростаному положенні, горілиць, з розкинутими руками. На загиблому, а також поруч із ним, знайдено стальний шолом, рештки одягу та спорядження німецького зразка, чоботи з кованими підошвами, дві хлорниці, коробочка із зубним порошком, набої до карабіна с-ми Маузер, а також одну частину солдатського медальйона-«смертника» (т.зв. «erkennungsmarken»).[1] Останній вказував на приналежність військовослужбовця до сьомого навчального батальйону спеціального призначення (243/7/SS Ausbildungs Btl ZBV). Такі жетони видавалися дивізійникам під час проходження вишкільного курсу в Ногаймері.

Нижче, на глибині 0,5-0,6 м, натраплено на скелет ще однієї людини, яка лежала в протилежному напрямі до першого, на спині, у випростаному положенні із складеними на грудях руками. Встановлено, що він був одягнутий у військовий  одяг типу гімнастерки, від якої збереглися металеві ґудзики з п’ятикутними зірочками. Поруч знайдено фрагменти алюмінієвої ложки, солдатський казанок та ебонітову капсулу з-під солдатського «смертника» зразка 1941 р. В середину капсули була вмонтована саморобна запальничка.

У 2010 р. пошуково-ексгумаційні дослідження в Скваряві продовжились за участю представників німецької пошукової організації «Verein zur Klärung von Schicksalen Vermisster und Gefallener e.V.» (м. Берлін). На глибині 0,4-0,5 м від сучасної поверхні виявлено шість людських скелетів. Аналіз поховання засвідчує, що загиблі нашвидкуруч були скинуті в одну братську могилу. Людські скелетовані залишки лежали невпорядковано, орієнтовані головами в різні сторони світу, частково перекриваючи один одного. Виявлений супровідний матеріал і жетони-ідентифікатори свідчать про належність загиблих до дивізії «Галичина»: ост. №1 – 4 роти артилерійського полку (38/4./ SS – Frw. Art. R. 14), ост. №2 – ідентифікатор відсутній; ост. №3 – 9 навчального батальйону спеціального використання (166/9/SS Ausbildungs Btl ZBV), ост. №4 – 9 роти артилерійського полку (16/9./SS – Frw. Art. R.14), ост. №5 – 1 роти піонерського (саперного) батальйону (62/1./SS – Frw. PІ. Btl.); ост. №6 – 7 роти артилерійського полку (59/7./SS – Frw. Art. R. 14). На останкові №5 в гаманці виявлено палітурку («Soldbuchhüllen») до солдатської книжки. Сама книжка з інформацією про людину відсутня. Оскільки місцевим жителям вона була непотрібною, а той небезпечною, її могли забрати радянські СМЕРШівці.

В цьому ж році санітарне поховання дивізійників було знайдене в околицях с. Верхобуж Золочівського району. На глибині 0,5 м від сучасної поверхні у невеликій квадратній ямі розмірами 2х1,5 м виявлено останки 4 осіб, покладених головами на захід. Скелети лежали у випростаному положенні горілиць або на боку, частково перекриваючи один одного. На останках №1 і №4 простежені сліди бойових поранень гомілкових та стегнової кістки.

Солдатські сталеві шоломи-каски (2 шт.), залишки протигазу, обмундирування, спорядження, а в одному випадку взуття (черевиків з кованою підошвою) свідчать про належність загиблих до німецької армії. На останкові №1 виявлено ідентифікаційний жетон із зазначенням порядкового номеру 65 (65/6./SS – Frw. Gren. R. 30), який вказує на відношення військовослужбовця до 6 роти 30 піхотного полку дивізії «Галичина». Виходячи з цього можна припустити приналежність й інших загиблих до цього ж військового формування.

У 2011 році яму з людськими останками було виявлено в с. Бужок на Золочівщині. Вона знаходилася із зовнішнього боку огорожі північної сторони місцевої церкви прп. Параскевії. В результаті проведених досліджень на глибині 0,9 м від сучасної поверхні в ямі розмірами 1,5 х 2 м натраплено на остеологічні залишки 5-ти осіб. Поховання мало санітарний характер і було, ймовірно, здійснене місцевими жителями. На це вказує порядок розташування останків. Тіла були покладені у випростаному положенні горілиць, одне біля одного, головами на північний-захід. Знайдений супровідний матеріал дозволив зробити висновок, що загиблі були вояками дивізії «Галичина». Зокрема, окрім залишків німецьких військових одностроїв та спорядження, біля останка №3 знайдено жетон-ідентифікатор із написом «103/14. Gal. SS – Frw. DIV 1. Fahr-Schwd.», що засвідчував приналежність загиблого до першої чоти кінного (транспортного) ескадрону дивізії «Галичина». Про національні переконання цього вояка яскраво говорить знайдений на лівій руці срібний перстень із вигравійованим тризубом на щитку.

Одиночні поховання як дивізійників, так і солдатів Червоної армії часто зустрічаються безпосередньо на місцях боїв в околиці сіл Верхобуж, Колтів, Білий Камінь, Черемошня, Почапи, Гончарівка, Бонишин та ін. Так біля с. Почапи було проведено ексгумацію останка червоноармійця. Біля с. Княже виявлено два окремі захоронення: вояка дивізії «Галичина», який служив у 2 роті батальйону зв’язку (21/2./SS – Frw. Na. Abt. 14) та 4 осіб, з яких двоє були дивізійниками (стрільцями 30 піхотного полку (58/14./SS – Frw. Gren. R. 30) і протитанкової роти (90/14./Gal. SS – Frw. Div. Pz.Jg.Kp.), а двоє – вояками Вермахту. В лісі біля с. Черемошня та між селами Почапи і Гончарівка – останки двох солдатів Червоної армії. На північно-західній околиці Княже – порушені плугом під час оранки скелетовані залишки вояка 31 піхотного полку дивізії «Галичина» (5/SS – Frw. Gren. R 31). На пагорбі між селами Колтів і Кругів – могилу двох вермахтівців, один з яких був кулеметником 4 роти 313 запасного батальйону (А/6164/ 4. M.G. Ers. Kp. 313), а другий належав до 494 кадрового гренадерського (піхотного) запасного батальйону  (0/6759/ STM./ G.E.B. 494).[2]

Цікаві результати були отримані під час польового сезону 2012 р. Зокрема на південь від села Колтів, на схилах пагорба, що домінує над навколишньою місцевістю, в різних ямах виявлено останки п`ятьох червоноармійців та одного вояка дивізії «Галичина». Вивчення супровідного матеріалу дозволяє стверджувати, що солдати Червоної армії для стрільби із гвинтівки Мосіна використовували набої від авіаційного кулемета ШКАС калібру 7,62 мм з бронебійними та розривними кулями. Останні були заборонені міжнародними конвенціями для ведення вогню по живій силі противника. Більше того, у двох знайдених набоях верхівки куль були поперечно зрізані. Така куля при попаданні в тіло людини утворювала велику рану, що призводила до мученицької смерті.

Велику проблему в пошуково-ексгумаційній роботі створює діяльність т.зв. «чорних копачів». В пошуках «трофеїв» окремі з них займаються мародерством, перекопуючи та грабуючи військові поховання. Знайдені матеріали, а особливо солдатські жетони-ідентифікатори, збуваються на різного роду інтернет-аукціонах. Так у 2007 р. в Почапському лісі невідомі особи незаконно розкопали масове поховання 192-х вояків відділу штабної охорони дивізії «Галичина» [3]. Мішки з перемішаними людськими кістками були таємно підкинуті на дивізійний цвинтар в Червоному. В них також були вкинуті фотографії 21 жетону. Згідно зазначеної на «erkennungsmarken» інформації 16 із них належали стрільцям відділу охорони штабу (Stb./14. Gal. SS Frw. Div.), 1 – 8-ої роти 31 піхотного полку (120/8/SS Frw. Gren. R. 31), 1 – 12-ого навчального батальйону спеціального використання (245/12/SS Ausbildungs Btl ZBV) і 3 – німецьким солдатам штабної роти 220 піхотного запасного батальйону (6504/Stamm. Kp. G. E. B. 220), 11 піхотної сигнальної запасної роти (1034/Jnf. Nachr. Ers. Kp. 11) і 1 роти 306 піхотного запасного батальйону (5278/1./Inf. Ers. Btl. 306). Ще 38 зображень ідентифікаторів дивізійників з Почап було віднайдено на різних інтернет-ресурсах В. Кисиленком – засновником Інтернет-музею жетонів дивізії СС Галичина [3]. Таким чином із 192 жетонів, виявлених в могилі біля с. Почапи, на сьогодні відома лише менша їх частина, представлена лише фотографіями. Оригінали ж були продані в різних антикварних магазинах і на інтернет-аукціонах.

Лише у 2012 р. працівники КП ЛОР «Доля» проводили дослідження трьох поховань вояків дивізії «Галичина», пограбованих «чорними копачами». На околиці с. Княже, посеред поля, знаходився невеликий нашвидкуруч збитий дерев’яний хрест, поставлений «псевдопошуківцями», на місці, де ними був виявлений останок дивізійника. На хресті розташовувалася фанерна таблиця із сильно вицвілим на сонці малюнком у вигляді мальтійського хреста і написом: «1941-1945. Літо 1944. Тут спочиває невідомий боєць». Посередині прикріплена фотографія жетона дивізійника. На жаль, на час досліджень її зміст вже зрозуміти було не можливо. Ексгумаційні роботи засвідчили, що під хрестом на глибині 0,5 м дійсно знаходилися поруйновані залишки скелету людини, розкидані по всій ямі. Встановлено, що їх кількість не відповідає антропологічному числу кісток людського кістяка. Очевидно, що в результаті розкопок «чорних копачів» частина останка була просто викинута з могили. Супровідний матеріал складався із залишків противогазу, зубної щітки, тюбика зубної пасти, набоїв калібру 9х19 мм до пістолета Парабеллум, пластамасових гудзиків від німецької уніформи тощо. На жаль жетона-ідентифікатора знайдено не було. Без сумніву він став «трофеєм» мародерів, а останок дивізійника навічно залишиться «невідомим бійцем».

Два зруйновані поховання вояків дивізії «Галичина» були знайдені між смт. Олесько та Хватів Буського району Львівськоїх області. Могили повністю пограбовані. Остеологічні залишки одного з дивізійників лежали зібрані в поліетиленовому пакеті і злегка прикопані землею. Сильно поламані кістки другого були взагалі викинуті за межі ями. Їх вдалося зібрати лише частково. Відомо, що обидва вояки мали ідентифікатори, які забрали мародери. Після довгих перемовин про зміст одного із них вдалося дізнатися. Загиблий був стрільцем 4 роти фюзилерського (розвідувального) батальйону (57/ 4/SS-Frw.Fus.Bat.14).

У 2008 р. з ініціативи КП ЛОЛР «Доля» і завдяки сприянню Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій (м. Київ) була зроблена спроба відшукати інформацію про загиблих у «Бродівському котлі» дивізійників в архіві «WASt» («Німецької служби оповіщення близьких родичів полеглих колишнього Вермахту») в Берліні. Саме там розшифровують номера ідентифікаційних жетонів військовослужбовців Вермахту, встановлюючи їх прізвища. На жаль, з отриманої відповіді стало зрозуміло, що у його фондах немає інформації про вояків «Галичини». Тому на сьогодні місце знаходження документів, які б дали можливість встановити імена власників віднайдених «erkennungsmarken» не відоме. Проте пошуки в цьому напрямі продовжуються і сподіваємося, що в кінцевому результаті дадуть позитивні наслідки.

Таким чином в результаті пошуково-ексгумаційних досліджень, проведених Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Доля» на території «Бродівського котла», були виявлені і перепоховані з військовими почестями останки солдатів різних воюючих сторін. Отримані результати дозволять не тільки встановити імена загиблих, а й дещо по іншому поглянути на події, які відбувалися на території Золочівського району Львівської області у липні 1944 р.

Ярослав Онищук, Святослав Шеремета.

Бібліографічні дані першого опублікування статті:

Онищук Я., Шеремета С. Пошуково-ексгумаційні дослідження військових поховань у «Бродівському котлі» на Золочівщині // Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Матеріали сьомої краєзнавчої конференції присвяченої 70-ій річниці створення української дивізії «Галичина» 19 квітня 2013 р. –Броди, 2013. –Вип. 6. –С. 49-53.

 

Джерела та література:

1. Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про охорону культурної спадщини” // Відомості Верховної Ради України. –Київ, 2005. –N 5. –Розд. №1, ст. 2
2. Тимчасовий порядок здійснення на території України пошуку, ексгумації та перепоховання останків осіб, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій, і впорядкування місць їх поховання. Затверджено Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України 09.06.2006 N 193.
3. Інтернет-ресурс http://obd-memorial-ukrainian.blogspot.com/p/blog-page_27.html.

 

Ілюстрації.

 

 

 

 

 Жетони вояків дивізії «Галичина» знайдені КП ЛОР «Доля» на території «Бродівського котла».

[1] Усі виявлені в процесі пошуково-ексгумаційних досліджень жетони-ідентифікатори та супровідний матеріал , що представляє музейну цінність,  передані на збереження у фонди Музею націонаально-визвольної боротьби  – відділ Львівського історичного музею.

[2] Всі останки військовослужбовців Вермахту разом із жетноми-ідентифікаторами та супутніми матеріалами передані представництву Німецької народної спілки по догляду за військовими могилами в Україні – ПП «Гарант» у м. Жовква.